Інтегрований урок інформатики з економікою

Тема: Робота з пошуковою системою мережі Інтернет. Відшукання, обговорення та аналіз інформації в мережі Інтернет про економічні проблеми людства. Соціальна бідність. Найбідніші і найбагатші країни світу.

Мета: - ознайомити учнів з основними економічними поняттями;

-         навчити відшуковувати в мережі Інтернет необхідну інформацію, вибирати в ній найважливіші факти, навчитися їх аналізувати та правильно оцінити;

-         виховувати інтерес до предмета та ціннісне ставлення до своєї держави.

Цілі уроку: - навчити учнів орієнтуватися в економічному середовищі світових   держав та України;

-         ознайомити зі шкалою соціально-економічного розвитку держав світу;

-         ознайомити з такими основними поняттями як інфляція, агфляція, дефолт;

-         познайомити з такою організацією як Міжнародний валютний фонд і Міжнародний валютний ринок та принципами їх роботи.

Очікувані результати від уроку

1.     Знати основні економічні поняття.

2.     Вміти орієнтуватися в соціальному світі і державних проблемах.

3.     Знати найбільш впливові країни світу.

4.     Вміти швидко знаходити потрібну інформацію через пошукову систему мережі Інтернет.

Обладнання: комп’ютери, підключені до мережі Інтернет.

Тип уроку: урок-диспут.

Епіграф до уроку

«Мир, прогрес, права людини — ці три мети невід’ємно пов’язані, неможливо досягнути однієї з них, зневажаючи інші»

П. Д. Сахаров

Структура уроку

1.     Організаційно-психологічний етап.

2.     Етап підготовки до активного свідомого сприйняття матеріалу (постановка мети, мотивація).

3.     Постановка запитань до класу.

4.     Відшукання відповідей на запитання в мережі Інтернет.

5.     Обговорення відповідей. Їх аналіз.

6.     Висловлення висновків.

7.     Економічна оцінка нашої держави. Рівень, на яком вона стоїть серед інших держав світу.

8.     Релаксація.

9.     Запитання для домашнього завдання.

Хід уроку

І Організаційний момент.

Привітання вчителя, учнів та гостей уроку.

Перевірка наявності мережі Інтернет на комп’ютерах учнів.

ІІ. Мотиваційна частина уроку.

Кожного дня ми з вами стикаємось з іншими людьми. Порівнюємо їх життя зі своїм. Неодноразово в вас виникала  думка: «Чому одна людина може собі дозволити купити ту чи іншу річ, а друга – ні, а третя взагалі голодує?» або «Невже наша країна така бідна?», або «Чому в мене такі батьки, які не можуть забезпечити мені «нормальне» життя?»

Схожих питань напрошується дуже багато. І не тільки в нас. Чому виникають такі проблеми? Чому дехто так і не може їх вирішити? От саме на такі запитання ми відшукаємо інформацію в мережі Інтернет і обговоримо її.

Питання соціальної незахищеності та бідності є наскільки актуальним на сьогоднішній день, що не тільки дорослих, свідомих людей не покидає думка «Як жити далі?», а й неповнолітні діти починають перейматися цими проблемами.

ІІІ. Актуалізація опорних знань та умінь.

Учні розповідають про:

-         пошукові системи в мережі Інтернет;

-         принципи їх використання;

-         правила задання пошукової інформації;

-         комп’ютерні енциклопедії;

-         вікіпедію;

-         гіпертекст.

IV. Запитання для пошукової роботи.

1.     Соціальна та економічна бідність. Причини, що її зумовлюють. Наслідки соціальної незахищеності та бідності.

2.     Інфляція. Основні показники, які на неї впливають. Що означає ріст і падіння рівня інфляції для держави? Нове поняття «агфляція» (?) Що це таке?

3.     Шкала економічного та соціального рівня держав світу. Місце України серед них.  Що можна зробити для росту країни? (На вашу думку)

4.     Курси національних валют. Міжнародний валютний ринок. Торгівля валютою. Міжнародний валютний фонд (МВФ). Іноземна позика. Кому її можуть дати? Іноземні інвестиції (відповідь до поняття «агфляція»)

5.     Найбідніші і найбагатші країни світу. Причини збагачення або бідності цих країн.

V. Процес відшукання інформації в мережі Інтернет.

Клас ділиться на 5 груп. Кожна группа шукає інформацію по своєму запитанню.

Орієнтовна інформація, яку потрібно знайти учням,

щоб потім її обговорити.

Приблизний зміст матеріалу, який повинні відшукати учні.

1 запитання.

Бідність – це страх перед майбутнім, зумовлений непевністю людини у своїх можливостях уберегти себе і своїх близьких від матеріальних нестатків.

Бідність – це такий рівень доходів, який не дозволяє індивідові дотримуватися мінімального рівня споживання для задоволення фізіологічних і соціальних потреб.

Соціальна нерівність — це міра нерівномірного розподілу матеріальних і духовних благ у суспільстві, статусів і влади, а також у життєвому стані різних суспільних груп. Фактичний рівень індивідуального добробуту й доходів у будь-якому суспільстві нерівний. Необхідно виявити основні причини нерівності в доходах.

Існує кілька основних причин нерівності в розподілі доходів населення.

1. Відмінності у здібностях і вміннях людей. Люди мають різні розумові здібності, фізичні дані, різну схильність до ризику тощо.

2. Інтенсивність праці. Люди можуть працювати різну кількість годин на день, тиждень, а якщо необхідно — і у вихідні дні.

3. Відмінності у професійних перевагах, видах занять та праці. Різні види діяльності оплачують по різному, серед причин цього явища й різна привабливість праці, й можливі ризики захворювань чи навіть загроз для життя. Так, щоб залучити робітника на непривабливу роботу, йому слід заплатити більше, ніж за аналогічну, але привабливішу роботу. Це може бути оплата праці металурга, шахтаря в порівнянні з іншою діяльністю.

4. Відмінності в освіті і навчанні. У сучасних умовах люди з вищим рівнем освіти (магістри, кандидати наук, доктори наук, доценти, професори) можуть заробляти більше грошей і здобути більш високооплачувану роботу.

5. Інші чинники. Сюди слід віднести такі чинники, як відмінності в готовності ризикувати, нерівність у володінні власністю, нерівність у доходах, спричинена нерівністю успадкованого і набутого майна; монополія на ринку, везіння, зв'язки, нещастя, дискримінацію за статтю, віком, етнічним походженням.

У розвинутих країнах існують програми боротьби з бідністю. Вони містять як засоби, що запобігають її виникненню, так і грошову та речову допомогу, що підтримує доход. Велика увага приділяється розвиткові освіти, створенню умов для зростання зайнятості, регулюванню диференціації доходів населення. У країнах з перехідною економікою бідність перетворюється на одну з найгостріших і найскладніших проблем.

Безумовно, економічне зростання, ефективність виробництва, продуктивність праці, сукупний попит на робочу силу є необхідними передумовами формування високого рівня життя населення, подолання абсолютної та пом'якшення наслідків відносної бідності. Без цього докорінно вирішити проблеми боротьби з бідністю неможливо. Проте, як свідчить міжнародний досвід, в умовах швидкого економічного зростання самі по собі соціальні проблеми не вирішуються, навпаки — економічне піднесення провокує формування майнового розшарування населення і зростання на цій основі відносної бідності населення. У цих умовах держава має проводити цілеспрямовану політику, яка підкріплюється використанням усього спектра соціокультурних факторів суспільства.

У багатьох країнах, що трансформуються, бідність набуває широкого розмаху: збільшується коло бідних та малозабезпечених людей, зростає глибина зубожіння. Особливо це характерно для країн, де триває трансформаційна криза. Основною рисою соціально-економічних зрушень, що відбулися в Україні протягом останніх років, є загальне падіння життєвого рівня на фоні глибокого розшарування суспільства за рівнем доходу. Майнова нерівність не стала ефективною рушійною силою активізації поведінки населення на ринку праці тому, що саме тут кризові явища набули особливо тяжкого характеру і не забезпечили принципову можливість зміни первинного матеріального статусу в результаті інтенсивної праці. Бідність в Україні серед досить широких верств населення розвинулася на тлі значного майнового розшарування. Збіднілими стали люди, які свого часу багато і плідно працювали, а нерідко і сьогодні працюють. На відміну від бідних в економічно стабільних заможних державах, соціальні верстви, чиє споживання значно менше від середнього по країні (тобто ті, хто є бідними за відносними критеріями), живуть фактично в умовах зубожіння. Особисте підсобне господарство забезпечує частині населення високий рівень харчування всупереч низьким доходам. Велика питома вага бідних спостерігається серед молоді, жінок, пенсіонерів, багатодітних сімей. Частина населення України, включаючи найбідніші верстви населення, вимушено вдається до незареєстрованих, а іноді й тіньових і навіть кримінальних стратегій виживання. Не викликає ніякого сумніву неможливість кардинального розв'язання соціальних проблем в умовах економічної кризи. Треба негайно реформувати соціально-трудову сферу, поступово підвищувати трудові доходи в 2,0—2,5 рази як мінімум і відповідно до цього встановити мінімальні розміри заробітної плати, пенсії, стипендії на рівні прожиткового мінімуму. Необхідно зберегти надання безкоштовних послуг освіти, медицини і культури на визначеному суспільством рівні всьому населенню. Держава повинна контролювати рівень безробіття, надавати адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення.

У цілому державна політика щодо бідного населення має здійснюватися у різних формах і спрямовуватися на вирішення різних завдань стосовно тих основних груп населення, які формують загальну сукупність бідних та зубожілих у країні.

2 запитання.

Інфля́ція (від лат. inflatio — «роздування») — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.

Розмір множини товарів, ціни на які зростають, та довжина процесу зростання цін є важливими характеристиками поняття інфляції. Наприклад, слід вирізняти відносне зростання цін, за якого ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше (нафта, наприклад), ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними. Відповідно, зростання цін в одному періоді та відсутність або ж надто слабке зростання в наступних не є інфляцією.

При цьому, визначення процесу зростання цін як грошового явища можливе лише за умови безперервності і тривалості в часі процесу зростання цін. Збільшення грошової маси (створення нових грошей) може призводити до зростання цін, однак цілком очевидним цей взаємозв'язок стає лише за високого зростання пропозиції грошей. Окрім збільшення пропозиції грошей, існує досить багато причин виникнення і розвитку інфляційних процесів.

Інфляція – це процес зростання рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових).таке становище веде до їх знищення, гроші “дешевшають”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільших гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Основними негативними наслідками інфляції є падіння рівня життя населення. Найбільше страждають групи населення з фіксованим доходом — наприклад, особи, що отримують заробітну плату або ж соціальну допомогу від держави. Відбувається також погіршення очікувань щодо макроекономічної ситуації в майбутньому, що приводить, зокрема, до зниження ділової активності (через інвестиційну складову).

Інфляція є протилежністю дефляції, котра проявляється в падінні рівня цін, що, в свою чергу, є підвищенням купівельної спроможності грошей.

Причини виникнення інфляції:

·        надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад — монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя));

·        обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;

·        надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;

·        інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари

·        девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);

·        зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.

Агфля́ция (от аграрная инфляция) — процесс опережающего увеличения цены продовольствия и технических культур сельскохозяйственного происхождения по сравнению с общим ростом цен или с ростом цен в несельскохозяйственной сфере.

3 запитання

З 1990 року Організація Об’єднаних Націй щороку публікує доповідь про якість життя людини у країнах світу. В оцінці досягнення країн враховуються такі чинники, що визначають місце країни в рейтингу: тривалість життя, рівень охорони здоров’я і освіти, соціальна захищеність, екологія, рівень злочинності, дотримання прав людини і розмір ВНД (валовий національний дохід на душу населення. Рейтинг країн світу за якістю життя розділений на чотири групи: до першої належать країни з дуже високим рівнем розвитку, до другої – країни з високим рівнем розвитку, до третьої – з середнім рівнем і до четвертої – країни з найнижчим рівнем розвитку.

Країни з дуже високим рівнем розвитку:

1. Норвегія

2. Австралія

3. Нова Зеландія

4. США

5. Ірландія

6. Ліхтенштейн

7. Нідерланди

8. Канада

9. Швеція

10. Німеччина

11. Японія

12. Республіка Корея

13. Швейцарія

14. Франція

15. Ізраїль

16. Фінляндія

17. Ісландія

18. Бельгія

19. Данія

20. Іспанія

21. Гонконг (Китай)

22. Греція

23. Італія

24. Люксембург

25. Австрія

26. Великобританія

27. Сінгапур

28. Чехія

29. Словенія

30. Андорра

31. Словаччина

32. ОАЕ

33. Мальта

34. Естонія

35. Кіпр

36. Угорщина

37. Бруней

38. Катар

39. Бахрейн

40. Португалія

41. Польща

42. Барбадос

Країни з високим рівнем розвитку:

43. Багами

44. Литва

45. Чилі

46. Аргентина

47. Кувейт

48. Латвія

49. Чорногорія

50. Румунія

51. Хорватія

52. Уругвай

53. Лівія

54. Панама

55. Саудівська Аравія

56. Мексика

57. Малайзія

58. Болгарія

59. Тринідад і Тобаго

60. Сербія

61. Білорусь

62. Коста Ріка

63. Перу

64. Албанія

65. Росія

66. Казахстан

67. Азербайджан

68. Боснія і Герцоговина

69. Україна

70. Іран

71. Македонія

72. Маврикій

73. Бразилія

74. Грузія

75. Венесуела

76. Вірменія

77. Еквадор

78. Беліз

79. Колумбія

80. Ямайка

81. Туніс

82. Йорданія

83. Туреччина

84. Алжир

85. Тонга

Країни з середнім рівнем розвитку:

86. Фіджі

87. Туркменістан

88. Домініканська Республіка

89. Китай

90. Сальвадор

91. Sri Lanka

92. Таїланд

93. Габон

94. Суринам

95. Болівія

96. Парагвай

97. Філіппіни

98. Ботсвана

99. Молдова

100. Монголія

101. Єгипет

102. Узбекистан

103. Мікронезія

104. Гайана

105. Намібія

106. Гондурас

107. Мальдіви

108. Індонезія

109. Киргизстан

110. ПАР

111. Сирія

112. Таджикистан

113. В’єтнам

114. Марокко

115. Нікарагуа

116. Гватемала

117. Екваторіальна Гвінея

118. Кабо Верде-

119. Індія

120. Тимор-Лешті

121. Свазіленд

122. Лаос

123. Соломонові острови

124. Камбоджіа

125. Пакистан

126. Конго

127. Сан-Томе і Принсіпі

У групі з найнижчим рівнем розвитку знаходяться в основному країни Африки, розташованих на південь від Сахари. Останнє місце рейтингу 169-е в Зімбабве.

4 запитання

Крім ринку товарів та послуг існує світовий валютний ринок, на якому відбувається купівля-продаж різних національних валют і формується ціна на них. Предметом купівлі-продажу на цьому ринку є гроші міждержавних банківських структур та ліквідні засоби, які розміщені в банках й інших фінансових інститутах.

Валю́тний ри́нок — ринок, на якому гроші однієї країни використовують для купівлі валюти іншої країни.

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок — система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Форекс (англ.— обмін іноземної валюти) — міжбанківський міжнародний валютний ринок. Зазвичай використовується словосполучення «ринок Форекс».

У англомовному середовищі Форексом зазвичай називають валютний ринок, а також торгівлю валютою. В українській та російській мовах термін Форекс зазвичай використовується у вужчому сенсі — мається на увазі винятково спекулятивна торгівля валютою через комерційні банки або дилінгові центри, яка ведеться з використанням «кредитного плеча», тобто маржинальна торгівля валютою.

За даними Всесвітнього банку міжнародних розрахунків, щоденний обсяг операцій на цьому ринку у 2010 році становив $4 трильйони.

Форекс є позабіржовим ринком. Він являє собою неформальну мережу торговельних відносин між учасниками ринку по усьому світу, включаючи центральні, комерційні, інвестиційні банки, пенсійні фонди, брокерів і дилерів, страхові компанії, транснаціональні корпорації і приватних осіб. На даному ринку проходять торговельні операції по всіх основних валютах.

На ринку Форекс проводяться такі основні операції з валютою:

торговельні та інвестиційні;

спекулятивні;

хеджувальні;

регулюючі (валютні інтервенції центробанків).

Основними учасниками міжнародного валютного ринку FORЕХ є:

 - комерційні банки;

 - валютні біржі;

 - центральні (національні) банки;

 - фірми, які здійснюють зовнішньоторгові операції;

 - інвестиційні фонди;

- брокерські компанії;

 - інвестори-фізичні особи.

Міжнаро́дний валю́тний фонд, МВФ (англійською IMF) — спеціальне агентство Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29-ма державами, з метою регулювання валютно-кредитних відносин країн-членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд має статус спеціалізованої установи ООН. Має 188 країн-членів.

Штаб-квартира МВФ знаходиться в м. Вашингтон, США.

МВФ є інституційною основою сучасної світової валютної системи. При цьому її базою і основним еквівалентом є долар США. США займають домінуючі позиції в МВФ. Політика і рекомендації фонду по відношенню країн які розвиваються неодноразово піддавалася критиці.

До головних цілей МВФ належать:

- сприяння міжнародному співробітництву у валютній сфері;

-сприяння розширенню міжнародної торгівлі, росту зайнятості та покращенню економічних умов країн-членів;

- забезпечення функціонування міжнародної валютної системи шляхом координації валютної політики; підтримки валютних курсів;

- визначення паритетів і курсів валют; запобігання конкурентному знеціненню валют;

- створення багатосторонньої системи платежів за поточними операціями між країнами-членами та усунення валютних обмежень;

- надання допомоги країнам-членам шляхом видачі позик і кредитів в іноземній валюті для врегулювання платіжних балансів; стабілізації валютних курсів;

- консультаційна допомога з фінансових і валютних питань країнам-членам;

- здійснення контролю за дотриманням країнами-членами кодексу поведінки в міжнародних валютних відносинах.

МВФ здійснює регулювання валютно-розрахункових відносин між державами-членами, надає їм фінансову допомогу у випадку виникнення валютних труднощів шляхом надання короткотермінових позик в іноземній валюті.

Основні напрями діяльності Міжнародного валютного фонду охоплюють:

- міжнародне співробітництво у валютній сфері, яке здійснюється шляхом підтримки загальної системи розрахунків та системи розрахунків за спеціальними правами запозичення;

- фінансову допомогу країнам-членам, яка здійснюється відповідно до розробленого механізму й фінансової політики;

-        консультаційну й технічну допомогу з надання консультацій з питань валютних операцій, удосконалення фінансових систем країн-членів, координації технічної допомоги як у межах МВФ, так і в співробітництві з іншими міжнародними організаціями.

Валю́тний курс – вираз ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях іншої. Фіксація валютного курсу здійснюється або відповідно до золотого паритету (гарантованим золотим змістом національної грошової одиниці), або за міжнародною угодою. При класичному золотому стандарті, тобто при вільному розміні валют на золото в центральному банку, валютний курс встановлювався в пропорціях до їх золотого вмісту.

5 запитання

У щорічному звіті ЦРУ США World Factbook, оприлюдненому в січні 2008 року, Україна посідає 121 місце серед 230 країн за рівнем прибутків на душу населення і 47 – за рівнем ВВП країни.

Найвищі показники у Люксембурга, Катару та Бермудських островів. Там на громадянина припадає від $80,8 тис. до $69,9 тис. на рік. Найнижчі щаблі – відповідно 229 та 230 – займають африканські країни Зімбабве ($500 на рік) та Конго ($300 на рік). Польща посіла 69 місце ($16,2 тис. на рік), Росія – 75 місце ($14,6 тис.), Білорусь – 96 місце ($10,2 тис.), Молдова на 173 місці ($2,2 тис.). Україна, як уже зазначалось, на 121 місці з середнім доходом $6,9 тис.

Учні шукають таблиці «Ретинг країн світу за рівнем розвитку і рівнем ВВП на душу населення».

Таблиці на сайтах мережі можуть бути датовані різними роками. Наприклад, 2008, 2010, 2012 роки.

Таких таблиць учні поміщають в закладки декілька штук.

VІ. Обговорення та аналіз проблемних питань.

В процесі обговорення основні поняття учні записують в зошити.

VІІ. Підсумок уроку.

Запитання для рефлексії:

На уроці я дізнався …

На уроці мені сподобалось …

Не сподобалось …

Я навчився …

Урок був цікавим (нецікавим) тому, що …

Цей урок був важливий, тому що …

На наступному уроці я сподіваюся дізнатися про …

VІІІ. Домашнє завдання.

Написати власну оцінку соціально-економічного становища нашої держави. Описати причини та наслідки.

ІХ. Самоаналіз уроку.