«Дитячий колектив в аспекті виховної системи школи»

Школа—це простір життя дитини, тут вона не «готується до життя»,а живе.  Школа—це насамперед вогнище духовного життя.

                        В.О.Сухомлинський

Навчально-виховний процес для учнів розпочинається зі створення для них виховного середовища. Саме виховного, тобто такого, що цілеспрямовано і позитивно впливає на процес розвитку особистості. І одну з головних ролей в цьому процесі відіграє класний керівник. І перш за все він повинен вміло організувати колектив. До основних організаторських функцій класного керівника входять:

·        Планування і організація всієї виховної роботи з класом;

·        Надання допомоги учням в самостійній організації класу;

·        Сприяння розвитку самоврядування в колективі;

·        Встановлення зв’язків свого класного колективу із загально шкільним колективом, батьками, громадськістю. Він також домагається справедливості та єдності педагогічних вимог до учнів.

Адже характер дитини розвивається не просто під впливом середовища, а в залежності від того, як склалися її стосунки з середовищем, як вона діє у цьому середовищі, чим вона в ньому цікавиться. Посередником між таким середовищем і дітьми має бути класний керівник. Він повинен створити, перш за все, доброзичливий колектив, у якому кожна дитина пам’ятає, що поруч з нею людина, на інтереси якої потрібно зважати. У діяльності класного керівника, як організатора виховного процесу, слід визначити такі основні етапи:

1)    створення і розвиток учнівського колективу;

2)    організація взаємодії педагогів, які працюють з класом;

3)    взаємодія з позакласними і позашкільними виховними закладами;

4)    взаємодія з батьками учнів;

5)    створення оптимального середовища, яке дозволяє повноцінно проводити виховний процес.

Ще Арістотель зауважив: коли людина—істота суспільна, то лише в суспільстві вона може розвивати свою сутність.

У спілкуванні дитина, що розвивається, набуває наукових і життєвих знань, освоює навички і вміння в різних видах діяльності, вчиться розуміти оточуючих і будувати з ними нормальні стосунки, виробляє критерії оцінки життєвих явищ, формує в собі систему цінностей, вчиться розрізняти добрі і погані вчинки та оцінювати їх. І нарешті, лише в спілкуванні з оточуючими можлива самореалізація дитини: танцює вона чи співає—потрібні глядачі та слухачі; складає вірші—комусь присвячує; розв’язує найскладнішу задачу першою—проявляється гордість і впевненість у своїх силах; хороший чи поганий зробила вчинок—знову ж таки відбивається на однокласниках чи на інших людях, якщо зроблений він поза школою. Таким чином, оцінка вчинків учня класним колективом, а надто й шкільним, стає сильним стимулом для розвитку в дитини позитивного і гальмом негативного, тобто в залежності який це був чинок—добрий чи поганий—колектив може схвалити його або осудити чи бойкотувати. Отже, у виховному процесі школи необхідно відшукати таку форму спільноти ровесників, яка б найкращим чином могла виконувати виховні завдання, тобто стимулювати розвиток особистості школяра. Такою спільнотою вважається учнівський колектив. А шкільний клас—колектив особливий: він з самого початку створюється за формальними ознаками (діти в класі одного віку, батьків зацікавила спрямованість класу на поглиблене вивчення окремого предмета та багато інших ознак). Міжособистісні стосунки  дітей в такому колективі зароджуються, розвиваються та існують як фактор розвитку лише у різних видах діяльності, оскільки саме в діяльності формується ставлення дітей до навколишнього світу. А це і є суть виховання. А класний керівник, в свою чергу, повинен наповнити  життя класного колективу цікавими заходами. Це дасть змогу краще пізнати дітей, здружити їх, залучаючи до ділових та особистісних відносин.  Тільки тут є єдина умова—будь-яка діяльність має бути, по-перше, суспільно-корисною і значущою і, по-друге, давати задоволення кожному її учаснику, а не окремим дітям з колективу. Щоб стосунки у колективу не призводили до негативних ситуацій, класному керівнику, перш за все, необхідно розподілити доручення між членами колективу, звичайно з урахуванням того, кому яке доручення до душі. У шкільному колективі також реалізується ідея свободи особистості, її розкутості і, водночас, захищеності кожного члена колективу. У сучасній  школі свобода і розкутість мають бути пов’язані з гарантією розвитку всіх класних колективів і мають розглядатись, як свобода діяльності, як свобода духовно-збагачуючого спілкування.

У класному колективі (а також в школі в в цілому) має бути єдина для всіх система вимог у різних сферах життя і діяльності колективу. При цьому система вимог у колективі має бути побудована тонко і вишукано. Наприклад, варіанти вимог можуть бути такими:

Ø вимога-наказ;

Ø вимога-порада;

Ø вимога-натяк;

Ø вимога-здивування;

Ø вимога-рекомендація;

Ø вимога-спонукання;

Ø вимога-прохання…

Це вбереже педагога від авторитаризму вимог, які здатні подавити, принизити особистість учня.

Навчально-виховний процес, який проходить в школі, заклечається не тільки в тому, щоб навчити учнів читати, писати, рахувати, тобто навчити грамоти, а й розвинути та виявити їх технічні, музичні, художні, спортивні та інші здібності. Для виявлення та розвитку таких здібностей, а також особистісних якостей, суджень, орієнтацій та установок школярів вчителі школи проводять різні заходи (урочні й позаурочні). Урочні заходи є більш розумово-розвивальними. Сюди можна включити і змагання між двома-трьома класами (наприклад, брейн-ринг з математики між 10-ми класами). А позаурочні заходи в школі називають вечорами, присвяченими якимось подіям, пам’ятним датам і т.п.

Декілька разів проведене схоже за характером та причиною свято вже вважається традицією. Традиції у шкільному колективі виникають поступово, у міру накопичення спільного досвіду діяльності і спілкування. Приміром у класі чи в школі проведено цікавий захід, який усім сподобався, всі відчули радість спілкування. І за цим, як правило, дитяче «А може, ще?» і тоді педагог (чи педагоги, якщо це загально шкільний захід), бажаючи закріпити традицію, проводять на такому ж рівні підготовленості ряд подібних заходів, які стають традиційними: їх діти чекають, до них готуються, їх виховна ефективність максимально висока. Для нашої школи такими традиціями є:

-         вечори зустрічі з випускниками;

-         посвята в козачата;

-         свято до Дня учителя;

-         свято Нового року і т. д.

Традиційно у хороших колективах закріплюються і норми стосунків: «посміхайся для підняття настрою друзям», «кожному—справа по душі», «якщо біда—всі на допомогу» і тому подібне.  Збагачення шкільного колективного життя (де активну участь приймають не тільки  учні, а й   учителі!) традиційними справами з емоційно-позитивними наслідками—один із шляхів згуртованості і розвитку учнівського колективу і школи в цілому.