Мої вірші

***

Жіноча доля, чом така нелегка?

Вже й молодість ступила за поріг.

Життя не склалось, я бувала вперта,

Ховала сльози, дарувала сміх.

Стрічаю ранки чашечкою кави,

Жену від себе тяжкії думки.

Мене ж чекають зустрічі і справи!

Творити й жити треба залюбки!

І хоч як тяжко - я крокую далі.

При зустрічі я людям посміхнусь.

Не показавши їм свої печалі,

Легеньким вітром в їх життя ввірвусь.

Наповню його радощами й світлом,

Загляну теплим сонцем у вікно,

Щоб доля їм всміхнулая привітно,

В душі ніколи туги не було.

                                          08.04.2015 р.

***

Знов почався ранок весняний,
Ясне сонце всміхнулось привітно.
Душа кричить: "Невже чужий
Став той, кому душа розквітла?"

Стежина долі стелиться і далі,
А я іду із мріями по ній, -
Забувши всі тривоги і печалі,-
Лише б зустріти погляд мені твій.

І цілий день гріє думка душу:
"Чи побачу тебе, чи ні?"
Хоча знаю: зустріну - порушу
Спокій той, що у серці на дні...

Надворі вітряно, трохи хмарно...
Від мене лине весняний сміх.
І цілий день проведу я марно,
Не зустрівши очей твоїх...
                                      05.04.2015 р.

***

Весняний день за обрієм погас
І десь у полі вітер ліг спочити.
В цей вечір знову думаю про нас,
Про те, як важко зараз розлюбити.

Дорога наша терном поросла.
Вона ніколи й не була прямою
І скільки б в цьому світі не жила-
Я знаю, що не будеш ти зі мною.

Мені нелегко, та з усім мирюсь,
Байдужості собі приклею бірку.
Як стрінуся з тобою - посміхнусь,
Хоч на душі буде нестерпно гірко...
                                         04.04.2015 р.

***

Всі зустрічі з тобою - це спокуса.

Забувши все, в обіймах я тону.

Тебе не бачу - совість ніби й мучить,

Що все неправильно, й виню себе одну.

Заборонив мені тебе любити,

Бо всю любов розтратив ти колись...

Та без любові не цікаво в світі жити.

Якщо знайшовв її - ти Богу помолись.

І хоч буває через розпач та розлуки

Образила тебе я безліч раз,

То я пройшла через душевні муки,

Піддавшись злим думкам і смутку на той час.

Виносячи сміття, вирує вітер.

Так і в душі буває буревій.

Та після нього завжди буде світло

І я прошу: "Не вір мені ти злій"

Я знаю, що в обох у нас є діти,

Що є сім"я, в яку вертаємось щораз,

Та без любові нецікаво в світі жити

Й людину дуже легко загубити....

Цінуймо почуття, що є у нас.

                                    13.04.2015 р.

***

Так часто туга розриває душу
І обпікає серце, мов вогнем.
Та дякувати долі й жити мушу
І сіяти добро все більше з кожним днем.

Життя пройде... Воно летить неспинно,
А я у клопотах: робота, діти, дім...
Вже зовсім виснажусь, спинюся на хвилину,
Щоб усвідомити, для чого я живу на світі цім?!

Здавалося б, ну чом же не радіти?
Я молода, весела, повна сил!
Кругом радіють і щебечуть діти,
Та доля не подарувала мені тил.

Той тил, де жінка стомлена радіє,
Відкриє душу і розвіється печаль,
Там ніжністю й любов"ю гріти вміє
Ота людина, що з тобою іде в даль...

Від злих людей ховаю душу. Я щаслива!
Моя душа для вас - це темний-темний ліс.
У цій душі щодня вирує злива,
Зробивши з неї чорне море сліз.
                                      05.05.2016 р.

***

Яскравий ранок заглянув в моє віконце
І прокричав: "Живи! Радій! Люби!
Поглянь навкруг - як ніжно світить сонце,
Іди туди, де з раадістю чекають - до рідної дитячої юри".

В серцях дитячих скільки всього бачиш:
Цікавість, щирість, ніжність, простота...
Щодня із ними ніби в казку ти потрапиш
І в казці цій учителя наповнить доброта.

Тоді, здається, й світ стає добрішим,
Окрилені думки нас кличуть у політ.
Наступний ранок ще стає світлішим
Й душа моя кричить: "Який красивий світ!"
                                       13.05.2016 р.

Пам'яті Наталії Супрунюк

Ти так любила це життя. 

Воно в тобі кипіло, клекотало...

Але пішла навік, без вороття, 

Побувши біля нас так мало, мало...

Недавно зовсім розмовляли ми

Про все на світі: про життя й тривоги,

Які прекрасні наші будні дні й про те, 

Як весело вели в життя наші дороги.

І, як завжди, про школу й про дітей,

Про труднощі, що на шляху стрічали...

Як щедро ти приймала всіх гостей, 

Які до тебе в хату завітали.

Завжди привітна, впевнена в собі,

В очах - іскринки радості й завзяття,

На щоках ямочки так личили тобі...

Цей образ доповняло гарне плаття.

Розрадиш словом, жартом звеселиш

Всіх своїх родичів, колег і друзів.

Але піщла у вічність ти... і тихо спиш...

Більш не побачимо тебе на виднокрузі.

Залишила усе - сім'ю, дітей...

Вже син маленький не пригорне мами,

Але щодня він знатиме про те,

Що янгол-охоронець в нього є

Десь там в височині над небесами.