«Формування в учнівської молоді

почуття відповідальності» ( з дитячими роздумами)...

Серед широкого кола моральних характеристик особистості важливе місце посідає почуття відповідальності як переживання покладеного на неї кимось або нею самою обов'язку,

 потреба звітуватися у своїх діях і покладати на себе провину за можливі наслідки. Це почуття виявляється тоді, коли дитина дала обіцянку або з нею про щось домовились, і це вимагає від неї безумовного виконання угоди. Відповідальність визначає масштаб, обсяг особистих завдань, обов'язків, їхні межі.

У практичній педагогічній діяльності відповідальність розглядається як здатність особистості самостійно формулювати обов'язки, виконувати їх і здійснювати самооцінку та самоконтроль. Ці компоненти, на думку більшості педагогів та батьків, можуть бути реалізовані за умови включення вихованців у суспільно корисну, пізнавальну наукову та трудову діяльність, через яку дитина пізнає  морально-трудовий досвід, в неї з'являються певні переконання, соціалізуються вчинки, розвивається сприйнятливість до слова вчителя та батьків. Потрібно зазначити, що  особливе місце при вивченні питання «відповідальність» належить поняттю «совість». Тому що совість є рушійною силою свідомості дитини. Совість водночас є і причиною, і наслідком «внутрішньої роботи духу», яка породжує такий реальний і дієвий вияв совісті, як почуття сорому. В.Сухомлинський розглядав  совість і почуття сорому як своєрідні й надійні гаранти відповідальності та обов'язку, оскільки вони – «як голос внутрішнього «я» – невідступно спонукають людину до самоконтролю, мотивують потребу «судити свої вчинки та якості ніби від власного імені».  Моральною особою дитина може стати лише тоді, коли в її душі «назавжди оселяться совість, соромливість, відповідальність і обов'язок». Це, на думку педагога, чотири найважливіші джерела, що живлять моральну доблесть і культуру особистості.

Моральне виховання - виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями:

Мораль - це система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах. Мораль - це імперативно-оцінний спосіб ставлення людини до дійсності, котрий регулює поведінку людей з огляду на принципове протиставлення добра і зла.

Моральність - охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.

Моральна свідомість - одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні почуття - запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички - корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість - стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Моральні переконання – це внутрішньо прийняті особистістю, укорінені в її свідомості уявлення і поняття про добро і зло, про правильні і неправильні моральні відносини; це, інакше кажучи, стійкі, тверді погляди людини на свою власну поведінку і поведінку інших людей.

Моральна оцінка – це внутрішня міра, якою користується людина у своєму ставленні до власної поведінки і поведінки інших людей, суспільних подій і явищ. Вона обумовлюється досвідом людини, її світоглядом, інформацією про предмет оцінки.

Виховання моральної свідомості нерозривно поєднане із формування у дітей, підлітків і молоді оцінного ставлення до явищ дійсності, яке виявляється в актах поведінки і служить її мотивом.

Обов’язок школи, педагогів – формувати в учнів тільки такі звички поведінки в колективі, в сім’ї в суспільстві, які відповідають вимогам моралі.

Формування моральної свідомості, почуттів і звичок – це єдиний процес, наслідок якого є створення морально повноцінної, духовно багатої і щасливої людини нового світу. І почуття відповідальності нерозривно пов'язане з моральністю о почуттям обов'язку.

 Почуття відповідальності  в умовах сучасного суспільства є актуальною проблемою, причому не тільки у дітей, а в першу чергу в дорослих свідомих людей. Проаналізувати для цього потрібно спочатку моральні, духовні, соціальні, а потім уже  психологічні і педагогічні аспекти виховання відповідальності, що отримують віддзеркалення у нашій з вами повсякденній роботі в школі і поза нею. Саме тому, що значна частина часу учня  проходить в школі, значу увагу потрібно приділити колективу як людській спільноті, що утворює систему стосунків дітей і дорослих та  є основним чинником формування громадської сутності особистості, розвитку її індивідуальності. Колектив є соціальною системою, яка поєднує в собі організаторську, виховну та стимулюючу функції. Виховне значення колективу, його вплив на особистість учня досить суттєві. Оскільки кожен учень щодня перебуває в класі, то й клас (свідомо чи несвідомо) впливає на нього. Виховний колектив відзначається розмаїттям видів, форм суспільно корисної праці та спілкування. Функції колективу полягають у залученні учнів до системи суспільних відносин, набутті ними досвіду таких відносин. Колективна діяльність сприяє формуванню ділових стосунків (відповідальності, взаємозалежності, контролю, вимогливості тощо). Чим міцніша організаційно-ділова структура колективу, тим кращі умови для створення у ньому високоморальної атмосфери. Сформована у колективі громадська думка є дієвим інструментом педагогічного впливу, сила якого залежить від рівня розвитку колективу. Якщо спостерігати зі шкільного ракурсу, то найбільш об’єктивними показниками вихованості відповідальності у підлітка є його ставлення до суспільства, природи, праці, у тому числі навчальної, до колективу, товаришів, старших людей, до самого себе. Щоб говорити про почуття відповідальності у підлітків, то потрібно насамперед знати, а що ж є мірилом цієї відповідальності у дітей, а потім і у дорослих, і тоді вже порівнювати. Порівнюючи з ідеалом або з нормою справжній фактичний стан відповідальної поведінки підлітка, можна визначити, наскільки він наближений до норми, ідеалу, помітити зміни у моральному розвитку. Ось приблизні  критерії сформованості відповідальності у груповій доброчинній діяльності:

-  мотиваційно-ціннісний: розуміння відповідальності та доброчинної діяльності, їхньої цінності; відчуття потреби у розвитку відповідальності та участь у доброчинній діяльності; наявність соціальних установок. –

-  рефлексивно-творчий: здатність до самоаналізу та аналізу стану дійсності; творчий підхід; соціальна компетентність (компетентне поводження у різних соціальних ситуаціях та з різними учасниками соціальної взаємодії).

-  діяльнісно-практичний: сформованість навичок комунікативної групової діяльності; наявність досвіду здійснення доброчинної діяльності; уміння співпрацювати в групі.

За результатами соціологічного опитування в школах нашої країни було визначено, що більшість учнів поняття «обов’язок» характеризує як «ті чи інші речі, які ми маємо виконувати за будь-яких умов протягом всього життя або тимчасово» (72 % опитуваних), «дії на корись собі, родині, державі» (15 %), «моральні зобов’язання перед людьми» (15 %), не дали визначення 4 % учнів. Виходячи з цього, можна стверджувати, що більшість учнів знає, що таке «обов’язок», а деякі чітко пов’язують обов’язок з такими категоріями, як мораль, відповідальність, суспільна користь. Значна частина учнів вважає своїм обов’язком допомогу по господарству батькам, догляд за молодшими братами чи сестрами, за домашніми тваринами, а також навчання та відвідування школи (79 %). 11 % учнів вважають своїм обов’язком «поважати та цінувати думки та права інших людей».   4 % учнів зазначили, що їхній обов’язок –«бути чесним і добрим», «вести здоровий спосіб життя», «змінювати світ на краще, жити в гармонії з природою», «дотримуватися правил дорожнього руху», «дотримуватися законів України», «допомагати слабким», «жити так, щоб батьки могли пишатися, або хоча б не соромитися». Водночас відмітимо, що 4 % заявили, що не мають жодних обов’язків. Регулярно виконують свої обов’язки — 47 %; намагаються, але бувають винятки — 47 % («не всі обов’язки мають наслідки»), не виконують — 8 %. У відповідях переважають загальні фрази, що свідчить про формалізованость у підході до власних обов’язків. Також слід звернути увагу на те, що крім відвідування та навчання у школі підлітки, за їхнім власним твердженням, не мають жодних обов’язків. Щодо знання своїх прав, то всі підлітки перелічили більшість своїх прав згідно Конвенції про права дитини. Користуватися власними правами вміють 86 % учні. Школярам було запропоновано відповісти на питання: «Як ви ставитесь до прав інших людей?» 72 % сказали, що поважають права інших, 8 % — заявили про свою байдужість до прав інших, 20 % не змогли відповісти на поставлене питання. Одна з відповідей привернула нашу особливу увагу — «як дитина з багатодітної сім’ї, я маю більше прав, ніж інші. Я поважаю права кожної людини, але мені все одно, що відбувається з ними». Тут простежується позиція батьків і ті принципи, за якими відбувається сімейне виховання.

Мораль формується у родині. Сімейні цінності - моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін. А за цим усім стоїть почуття відповідальності в першу чергу в батьків, а потім і в дітей, які щодня це переймають, і вчаться поступати так, як і батьки.

Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей.

Завдання морального виховання в школі - формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

В. О. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатись моральним вихованням дитини, навчати "вмінню відчувати людину". Василь Олександрович говорив: "Ніхто не вчить маленьку людину: "Будь байдужим до людей, ламай дерева, попирай красу, вище за все став своє особисте. Все діло в одній, в дуже важливій закономірності морального виховання. Якщо людину вчать добру – вчать уміло, розумно, вимогливо, в результаті буде добро. Вчать злу (дуже рідко, але буває і так), в результаті буде зло. Не вчать ні добру, ні злу – все одно буде зло, тому що і людиною її треба зробити".

Важко назвати щось більш важливе для людини, ніж її взаємини з іншими людьми. Від характеру цих взаємин багато що залежить в нашому житті: настрій, моральне самопочуття, працездатність тощо. Стосунки з оточуючими дають можливість бачити суть свого існування, усвідомлювати себе як частку людського суспільства. За останні роки в Україні проблема морального виховання молоді частіше привертає все більше уваги. Адже вирішення даної проблеми має забезпечити високий розвиток особистості незалежно від того, в якій галузі їй доведеться працювати.

Цікавим фактом є те, що тему «Почуття відповідальності у людини» подали як твір для власного висловлювання на ЗНО з української мови та літератури минулого року. Я вважаю, щоб краще пізнати учнів, їхню думку про почуття відповідальності у людини, їх вміння відповідати за свої вчинки, потрібно прочитати їхні власні висловлювання. Але, на жаль, власне висловлювання пишуть малий відсоток учнів, це переважно ті, хто має високий і достатній рівні навчальних досягнень. А нам давно відомо, що в таких учнів це почуття на високому рівні. А ось, і саме запитання для висловлювання:

«Повноцінне життя, напевно, неможливе без спілкування. Люди­на — істота соціальна: по-справжньому вона не може жити ізо­льовано від суспільства. Щоб бути людиною з великої літери, треба відповідати за свої помисли та вчинки. Чи не так?»

Сценарій 1.  Я вважаю, що ми відповідальні за все в нашому житті. І жо­ден добрий чи поганий вчинок так просто, без наслідків, не обій­деться. Аргументом на користь цієї думки може бути те, що зло завжди карається. Наприклад, американський гангстер італійського по­ходження Аль Капоне був контрабандистом і вбивцею. Хоча ці злочини суд ніяк не міг довести, його, урешті-решт, ув’язнили за банальну несплату податків. Є ще один доказ на підтвердження цієї тези: якщо людина на­віть не буде покарана законом, Богом чи іншими людьми, то її мучитимуть докори сумління. Яскравим прикладом цього може бу­ти Ганна — героїня поеми Тараса Шевченка «Наймичка». Караючись увесь вік у чужій хаті, жінка-покритка спокутувала свій гріх, не давши синові Марку вирости безбатченком. Отже, що б ми не робили і як би це не висвітлювали, ми несемо повну відповідальність за кожен наш учинок перед Богом і людь­ми, перед законом і нашою совістю.  

Сценарій 2.   Я вважаю, що абсолютно кожна людина має відповідати не лише за слова, а й за власні вчинки, інакше кажучи, за все у своє­му житті. По-перше, ми тісно пов’язані взаємною відповідальністю з ти­ни, хто народив і виховав нас, і з нашими дітьми. Прикладом то­го, наскільки пекучий батьківський біль і сором за сина, наскіль­ки нестерпне почуття провини за його виховання, є вчинок Тараса Бульби, героя однойменної повісті Миколи Гоголя. Ста­рий козак убиває сина Андрія за те, що той став зрадником. По-друге, підґрунтям, на якому розвивається, зростає почуття відповідальності, є такі риси, як принциповість, старанність, пунктуальність, порядність, уміння порозумітися з людьми й до­помагати їм. Тому, хто звик запізнюватися, порушувати свої обі­цянки, легковажно ставитися до обов’язків, доведеться чимало працювати над собою, щоб навчитися бути відповідальним. Прикладів, які підтверджують слушність цієї думки, дуже багато н сучасному житті. Легковажність однієї людини може звести на­нівець роботу багатьох (саме так сталося в нашому класі, коли один з учасників презентації колективного проекту забув удома всі потрібні відеоматеріали). Із байдужості й легковажності може вирости безвідповідальність, а з неї згодом і якась велика біда (наприклад, Чорнобиль). По-справжньому ж відповідальна лю­дина ладна навіть власним життям довести відданість своєму обов’язку. Так, Януш Корчак, відомий польський лікар і педагог, разом із своїми вихованцями ступив до газової камери в Треблінці. хоча мав шанс урятуватися. Отже, ми мусимо навчитися брати на себе відповідальність за все, що сталося в нашому житті. Її основи закладаються в родині, міцніють у шкільному колективі. Вони пов’язані із самовихован­ням особистості, зокрема розвитком пунктуальності, чесності й обов’язковості.